Після закінчення східного відділення історичного факультету Московського державного університету (1954) і чотирьох років роботи в Державній бібліотеці іноземної літератури перейшла на роботу викладачем в Інститут країн Азії та Африки при Московському державному університеті. Вступила до аспірантури, науковим керівником її став професор А. М. Дьяков, в коло наукових інтересів якого входило вивчення релігійних середньовічних сект (об’єднань) Індії. У 1962 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за темою «Проблематика драматургії Бхаратенду Харішчандри». Цілком природно, що темою дисертації Н. М. Сазанової на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук було обрано творчий доробок середньовічного індійського поета-бхакта Махатми Сур Даса (1478 — 1582), що належав до секти «Пушті марг». У 1984 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за темою «Творчість Сур Даса та північноіндійська літературна традиція XVI–XIX ст.»

Сур Дас — великий улюблений народний поет, який писав поетичні твори (поеми) на мові брадж — західному діалекті хінді (район Брадж Північної Індії). Він був учнем релігійного реформатора Валлабхачар’ї (XV століття), засновника секти «Пушті марг», в перекладі — «шлях підтримки». "Ідеї "Пушті марг«<…> головним чином базувалися на авторитеті „Бхагаватапурани“.

Для роботи над дисертацією аспірантка Н. М. Сазанова була відряджена науковим відділом МГУ в Індію, в місто Агра, де знаходяться старовинні Агрські університет та бібліотека. Місто Агра — стародавня столиця Індії — входила до складу згадуваного району Брадж Північної Індії. Під час перебування Н. М. Сазанової в Агрі в індійських газетах з’явилися статті про російську аспірантку, яка вивчає творчість поета Сур Даса. У газетних статтях Н. М. Сазанову називали „російською Радхою“. Як відомо, Радха — жіноча іпостась, духовна половина бога Крішни. В цей же час відбулося Знаменна подія для Н. М. Сазанової, яка визначила не тільки постійний напрямок наукових пошуків, а й Знаковий напрямок всього її подальшого життя, яка стала доленосною — Зустріч з духовним Учителем — Махатмою Баба джи гуру дев Шрі Пад джи Махарадж.

З Учителем Н. М. Сазанова вирушила в духовне паломництво, надівши традиційний індійський одяг сарі, босоніж, по місцях, пов’язаних з народженням, дитячими та юнацькими роками бога Крішни. Цей район в середньовіччя носив назву Брадж, в нього входили міста та селища: Агра, Барсана, Вріндаван, Гокул, Матхура, Парасуолі та інші. Н. М. Сазанова так описує свою нелегку подорож: „Довелося зробити паломництво по „святим“ місцям кришнаїтів за всіма правилами індуських настанов (тобто босоніж, харчуючись суто вегетаріанською спеціальною їжею для паломників і т.п.). Тільки після відвідування під час цієї подорожі всіх найголовніших кришнаїтських святинь від Матхура до Раджастана і далі до Бенареса та Гімалаїв вдалося отримати дозвіл на ознайомлення з рукописами, що зберігаються під замком в зібраннях махараджи Джайпуру, Удайпуру і храмах“.

Н. М. Сазанова поглиблено пізнавала традицію та культуру середньовічної Індії, вивчила мови хінді та брадж, переймалася духом Індії і наповнювалася любов’ю до Індії. Н. М. Сазанова в своїх працях познайомила радянську аудиторію з духовною традицією середньовічної індійської секти „Пушті марг“, з агіографічною (житійною) літературою про святих Індії, історичними хроніками, творчою спадщиною середньовічних поетів-бхакті Сур Даса, Міри Баї та інших.
Завдяки знанню та любові до Індії, Н. М. Сазанова сприяла поглибленому взаємопроникненню культур народів Індії та СРСР. Н. М. Сазанова зміцнила наукові зв’язки з обміну фахівців-сходознавців Індії та СРСР, навчила і підготувала студентів та аспірантів, які володіють мовою брадж, і спеціалізуються на літературній та історичній спадщині середньовічної Індії.

В особі Н. М. Сазанової ми зустріли вченого нового типу, що поєднує строго науковий підхід та методологію в обробці досліджуваного матеріалу і вивченні поставленої проблеми, але в той же час застосовує духовну практику, що дозволяє проникати в сутнісну глибину досліджуваного питання. Про Вчителя Н. М. Сазанова відгукувалася наступним чином: „Шрі Пад джи не зовсім звичайний Махатма. Хтось ходить по горах або сидить на дереві, як Девараху Баба з Вріндавана, а мій Учитель — це Махатма нового типу. Він служив в світі, займався громадською роботою, як Свамі Вівекананда“.

Однією з перших книг, виданих Н. М. Сазановою, була „Океан поезії Сур Даса“ (1973 рік). Вивчення творчості індійського поета — Махатми, переклади Його спадщини тривали все творче наукове життя Н. М. Сазанової. Так, в 1978 році, в НДР, в Лейпцигу вийшла книга поета Сур Даса „Крішнаяна“ з коментарями англійською, німецькою та російською мовами, з факсимільним кольоровим відтворенням рукописної книги. У 1992 році у видавництві Московського університету виходить книга „Немає життя без Крішни“ (З середньовічної індійської поезії); укладач, загальна редакція, вступна стаття та коментарі Н. М. Сазанової. У 1996 році у видавництві Московського університету та видавництві „Сірин“ виходить книга „Література Сходу в середні віки“ під редакцією Н. М. Сазанової.

Одеським Будинком-Музеєм ім. М. К. Реріха в серії „Співдружність“ видано зібрання вибраних наукових праць Наталі Михайлівни Сазанової „Вирушимо в країну, де милий …“. До збірки увійшли праці, які раніше публікувалися в складі збірок наукових публікацій МДУ та Інституту сходознавства РАН, а також в різних наукових журналах в період з 1966 по 2002 рік.

З 1990 року Н. М. Сазанова входить до складу правління Московського Реріхівського товариства, на чолі якого стояв художник та учень М. К. Реріха Б. А. Смирнов — Русецький. З реріховським рухом Н. М. Сазанову пов’язувала тридцятирічна дружба з С. М. Реріхом — молодшим сином М. К. Реріха та О. І. Реріх. Н. М. Сазанова стояла біля витоків створення Комісії з творчої спадщини М. К. Реріха (1984 рік). Все своє життя вона підтримувала духовні устремління молоді та людей, які зверталися до неї з питаннями, пов’язаними з духовною традицією Індії, творчістю родини Реріхів. З моменту заснування Товариства ім. М. К. Реріха (при Японському клубі Російсько-японського товариства) в Одесі (1990), Н. М. Сазанова надавала незмінну підтримку: проводилися творчі зустрічі, листування, вечори, присвячені історії та духовно-філософський спадщини Індії.

У 1995 році Н. М. Сазанова вперше приїхала в Одесу на запрошення Одеського Комітету Пакту Культури та Миру імені М. К. Реріха, в подальшому Н. М. Сазанова щорічно відвідувала Одесу влітку. У 2000 році Н. М. Сазанова відвідує Одеський Будинок-Музей ім. М. К. Реріха, який щойно відкрився та передає цінні наукові матеріали про творчість поета — Махатми Сур Даса, авторські книги, індійську філософську літературу. В зал Музею, присвячений Індії, Н. М. Сазанова передає реліквії духовної індійської традиції культу Бога Крішни та Його жіночої іпостасі Радхи. У кожен свій приїзд Н. М. Сазанова виступала з науковими доповідями в Будинку вчених Одеси, в Одеському Будинку Музеї імені М. К. Реріха, давала інтерв’ю на телебаченні та радіо. Була учасницею наукових конференцій, присвячених дню народження вченого-сходознавця Ю. М. Реріха (1902-1960), а також вечорів, приурочених до пам’ятних дат, — Дню незалежності Індії і ін. Виступи Н. М. Сазанової завжди збирали велику аудиторію і сприймалися одеської публікою з гарячим інтересом. Проходили зустрічі офіційні і неофіційні з Генеральним Консулом Індії в Одесі доктором Панкадж, послом Республіки Індія в Україні паном Соні. Н. М. Сазанова була бажаним і улюбленим гостем, щедро ділилася своїми знаннями, духовним досвідом, завжди була доброзичливо налаштована і відкрита людям. Приїзди Н. М. Сазанової викликали духовне піднесення і створювали святковий настрій.

Якою ж була Н. М. Сазанова? Різною і багатогранною, вільною і незалежною, сміливою і мужньою, стійкою і вольовою у всіх життєвих ситуаціях. Ніхто і ніколи не чув від неї скарг, нарікань на здоров’я та життєві негаразди. Нікого і ніколи вона не стомлювала розповідями про свої переживання. У всіх ситуаціях і навіть під час втрат дорогих, коханих та близьких залишалася оптимісткою, була життєлюбна. Радість і гарний настрій були постійними станами її мудрої душі. Часто Н. М. Сазанова бувала контрастною, здавалася для короткозорих суперечливою та парадоксальною, але цими методами вона вибивала грунт гордині і самовпевненості, обмеженості і зарозумілості у співрозмовника. Часто свідомо епатувала, щоб повернути людині її просте людське обличчя. Могла бути суворою і різкою, але в той же час люблячою і м’якою, по-материнськи ніжною та турботливою, проникливою ​​та поблажливою. До себе була строго вимогливою, а найголовніше — суцільною та відданою своєму Вчителю та духовній традиції. Всією душею, кожною частинкою свого єства любила Індію і вчила своїм прикладом оточуючих любити те, що їй було дорого. Почитала і віддано служила Гірідхару, Говінді, Крішні. Для Н. М. Сазанової було абсолютною реальністю, що НЕМАЄ ЖИТТЯ БЕЗ КРІШНИ!

За матеріалами статті О. Г. Петренко „Слово про Наталю Михайлівну Сазанову“

Інтерв'ю з Н. М. Сазановою