26 січня 2022 р. о 16:00, в Одеському Будинку-Музеї імені М. К. Реріха відбудеться відкриття виставки «СТЕПАН ХИМОЧКА — МАЙСТЕР СВІТЛА». ВИСТАВКА КАРТИН СТЕПАНА ІВАНОВИЧА ХИМОЧКИ (25.12.1937—27.03.2020)  ІЗ ЗІБРАННЯ ОДЕСЬКОГО БУДИНКУ-МУЗЕЮ ІМЕНІ М. К. РЕРІХА ПРИСВЯЧЕНА ДО 85-РІЧЧЯ ХУДОЖНИКА. На виставці буде представлено 30 акварельних робіт, що відображають дорожні враження художника та живописні твори.

Батьківщина Степана Химочки — село Старокозаче, Білгород-Дністровського району Одеської області. Нащадок українських козаків народився 25 грудня 1937 року, на Різдво Христове, коли сонце починає набирати силу після довгої зимової ночі. Дитинство майбутнього художника пройшло на природі. Запахи весни і світло сонця півдня України, контрастні фіолетові тіні, які так характерні для цього краю, сніжні зими і таємниче світіння довгих місячних ночей, сонячний жар і розпечене марево південних степів — яскраві враження дитинства та юності — усмоктувалися душею майбутнього художника, щоб потім проявитися в образах природи на картинах художника.

Велику роль у формуванні світорозуміння і світовідчуття Степана Химочки відігравали рід, сім’я, в якій не тільки народився художник, але в якому виросло добротне зерно роду. Іван Савич Химочка — дід Степана Івановича, художник-ізограф, розписував храми в Україні, Молдові. Один з храмів, який оздоблював Іван Савич, — церква Покрови Пресвятої Богородиці архітектора В. О. Покровського (1871-1931) — зберігся і знаходиться в селі Пархомівка Володарського району Київської області. У вівтарі храму, на великому кам’яному хресті, на його вертикальної частини, висічені імена оздоблювачів церкви, серед них — ім’я Івана Савича Химочки. Церква побудована на території маєтку Голубевих. Один з них — видатний вчений-сходознавець, мистецтвознавець і колекціонер Віктор Вікторович Голубєв (1878-1945) запросив художника М. К. Реріха для прикрашання храму. Збереглася мозаїка М. К. Реріха «Покров Богородиці» (1906) на західній стіні дзвіниці та мозаїка «Спас Нерукотворний з вибраними святими» (1906) над входом до каплиці. Батько художника Іван Іванович Химочка також був художником: розписував храми, писав ікони, після Великої Вітчизняної війни працював художником-оздоблювачем.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Після служби в армії — навчання в Одеському художньому училищі імені М. Б. Грекова (1960-1964) у талановитих майстрів і педагогів Д. М. Фруміної та М. О. Павлюка, потім — в Київському художньому інституті (1969-1975). Перші три курси — на живописному факультеті, після чого — на факультеті монументального живопису в майстерні професора Т. Н. Яблонської. Навчання не обмежилася заняттями в навчальних закладах — навчання тривало все життя — завжди і в усьому. С. І. Химочка любив світло і тягнувся до нього, досліджував його багатогранну природу, експериментував з ним, звідси і «хвороба» голландським живописцем Вінсентом Ван Гогом (1853–1890), який, буквально, катував себе жаром і випромінюванням сонця півдня Франції — Арля. Секрети освітленості і світлопередачі відкрилися, напевно, Степану Івановичу тоді, коли було відкрито джерело світла в його душі. Таким чином, картини-враження художника Химочки, його «імпресіонізм», безумовно, насичений власним внутрішнім світлом.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Все життя С. І. Хімочка працював. Після закінчення Художнього училища, з 1966 по 1969 рік художник працював на Одеському художньо-виробничому комбінаті. Після закінчення інституту, відразу ж почав працювати в Київському художньому комбінаті в цеху монументального мистецтва. Як художник-монументаліст виконав розпис стелі (530 кв. м) на станції метро «Мінська» в Києві, «Людина і природа» — розпис фойє Палацу культури в Миколаївській області (Україна), «Русь» — вітражі та роспис в кафе «Хрещатик» у Києві, «Дерево пісень» — різьблення по каменю — в інтер'єрі готелю «Росія» в Смоленську, «Життя» — мозаїчне панно в Тольятті, «Енергія» — розпис фойє Палацу культури.
З 1980 року С. І. Хімочка — член Спілки художників СРСР, з 1986 року — член МОСХ.
З 1985 року художник жив в Підмосков'ї, в місті Хімки. Багато і плідно працював, виставлявся в Росії, Україні, за кордоном.

Одеським Будинком-Музеєм ім. Н. К. Реріха видано каталог виставки творів Степана Івановича Химочки (графіка, живопис), що проходила у червні 2009 року у виставковій залі Музею. Усі графічні та живописні роботи були подаровані автором. У нашому архіві збереглося інтерв'ю художника від 1 лютого 2011 року.

У творчості художника Степана Івановича Химочки звернення до природи, її краси та гармонії є природним і закономірним, оскільки тяжіння до прекрасного закладено в самому житті, яке прагне до еволюційного розвитку. «Все в цьому світі — і земля, і космос — знаходиться в гармонії. Її не слід порушувати. Оскільки порушення веде до невідворотних наслідків, Я намагаюся в своїх роботах відобразити дивовижний світ Творця, вражаючий у всіх відносинах, щоб люди могли бачити цю красу і гармонію. Світ нескінченно цікавий. Йому треба тільки дивуватися і творити тільки гармонійні речі. І це можливо, коли навчишся бачити, а не просто дивитися, а ще — чути. Це велика праця і самовиховання. Я весь час милуюся красою природи і хочу вдосконалювати це бачення. Можна просто декоративно відображати бачене, а можна прагнути до світла. Якщо такі удачі у мене були, я називав їх осяяннями», — сказав художник. Безумовно, в такому високому розумінні призначення художника, як «велика праця і самовиховання», — це, перш за все, «велика праця» душі і серця. В такому розумінні своєї праці С. І. Химочка наблизився до високих зразків гуманізму, коли художник керується в своїй творчості вищими людськими цінностями: «Взагалі до своїх робіт я ставлюся критично. Якщо картина не спвіпадає з моїм світоглядом, я її не закінчую. А якщо виходить, я прагну і далі розвивати свої знахідки. Упевнений, якщо писати щось, то тільки пронизливо, так, щоб це зачіпало душу людини». Пошук світла — це ще й пошук філософії буття і свого особистого призначення. Світло в творах художника С. І. Химочки було від початку, але з ростом майстерності техніки і майстерності душі, його твори почали випромінювати світло, в якому присутне і світло його серця. Адже недарма С. І. Химочка «намагався розшифрувати загадки Реріха» і вивчав філософську спадщину О. І. Реріх (1879–1955), М. К. Реріха та О. П. Блаватської (1831–1881):

«Треба вміти знаходити гармонію, як то кажуть, потрапити в потрібну точку, щоб не лукавити перед людьми і Богом і при цьому відчувати своє призначення. Ця важка робота самодотику. Все життя шукаю … »

Характерною рисою всіх робіт Степана Івановича Химочки, незалежно від того чи є вони начерками або закінченими картинами, — світлоносні основа і нев’януча енергія життя.

Подписывайтесь на наш Youtube и первыми узнавайте о новых видео на канале!

 Подписаться!