ЛИЦАР КУЛЬТУРИ

Петренко Олена Григорівна,  директор Одеського Будинку - Музею ім. М. К. Реріха 

«Микола Реріх — Водій Культури», — так позначив художника Реріха та назвав свою книгу Ріхард Рудзітіс — латвійський поет, письменник, перекладач, голова Латвійського товариства Реріха в Ризі. Так за Миколою Костянтиновичем Реріхом закріпилося поняття «Водія Культури». Про Бориса Павловича Коваленко з усією щирістю можна сказати, що Він — відданий Лицар Культури. Олена Іванівна Реріх в одному з листів писала: «Цінуємо, рідні, істинно цінуємо Вашу любов та безкорисливу працю в ім’я Культури, цієї бідної сандріліони багатої сестри цивілізації. Де той принц, який підніме її туфельку! Він істинно буде вінчаний Світовим вінцем». Можна сказати, озираючись на весь життєвий шлях Бориса Коваленко, що він «підняв туфельку» і все своє життя присвятив безкорисливої праці в ім’я Культури.

Петербуржець за походженням та по духу — Борис Коваленко проніс через все життя свій внутрішній лад, свій ритм та інтелігентність, які властиві людям, що народилися в місті на Неві — Ленінграді, Санкт-Петербурзі. Таких людей, корінних жителів, предки яких вкоренилися в місті російської слави — Петербурзі, зовсім небагато. Борис Павлович же належав саме до цієї когорти людей.

Борис Коваленко належить до середовища російської інтелігенції, батько його був інженером-металургом. Рік його народження був знаменним — 1945 — Рік Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Цікаво, що наведений вище лист О. І. Реріх написано 9 травня 1945 року, тобто в день та рік Перемоги. Можливо, що це визначило весь напрямок майбутнього життя Бориса Павловича Коваленко. У 1969 році Він з відзнакою закінчив Ленінградський кораблебудівний інститут. У 1978 році після закінчення аспірантури та захисту дисертації Йому було присвоєно звання кандидата технічних наук. Борис Павлович відбувся як міцний фахівець-професіонал в області гідроаеродинаміки. Після захисту дисертації він викладав в Державній морській академії імені адмірала С. О. Макарова. Любов до викладання, передачі професійних знань курсантам вийшла за рамки вузького професіоналізму та вилилася в нескінченний потік Культури. Допитливість, пристрасть до подорожей, бажання пізнати Культуру народів світу провели Бориса Павловича через багато країн, але особливо його приваблювала Культура Індії. На конкурсі, оголошеному та проведеному Посольством Індії в Москві (в СРСР), Борис Павлович став Лауреатом цього конкурсу та був нагороджений поїздкою в Індію. Саме звідти було винесено багато чудових вражень, поглиблено знання про цю країну, привезені книги, буддійські ікони танки, скульптури малої форми. Як найголовніший результат вивчення та любові до Індії — написана книга «Індійське диво», видана Одеським Будинком — Музеєм ім. М. К. Реріха, яку читач тримає в руках.

Різнобічні інтереси привели Бориса Павловича в різні культурні та наукові товариства, членом яких він був: Петровська Академія наук та мистецтв (секція освіти), Російський морський регістр судноплавства (секція морехідних якостей), Російське Географічне товариство в Санкт-Петербурзі, дійсним членом якого Він був з 1981 року. З 1992 року Борис Коваленко — голова Комісії історії цивілізації і ноосфери Російського Географічного товариства. Відома подвижниця та діячка Реріховського руху — Інна Василівна Шевальова — уродженка міста Одеси, лікар-офтальмолог відомої у всьому світі клініки В. П. Філатова, яка згодом переїхала до Ленінграда, — передала Борису Коваленко всі свої лекційні матеріали, слайди, фотографії. І. В. Шевальова поступово передала Борису Павловичу свої програми та свою майстерність лектора. Передані матеріали у першу чергу були присвячені творчій спадщині художника М. К. Реріха і всієї його сім’ї. Борис Павлович Коваленко привернув до нової роботи нову співробітницю, ентузіастку, Надію Олександрівну Фролову. Так було продовжено справу всього життя І. В. Шевальової яка отримала подальший розвиток, вилившись в літературно-музичні слайдові програми з історії Світової Культури. До своїх програм, а їх було близько сорока, Борис Павлович та Надія Олександрівна випускали друковані анотації, бюлетені, реклами, буклети. Культурно-просвітницька діяльність вийшла за межі Ленінграда, поширилася по містах Росії, а потім також на країни СНД., Борис Павлович та Надія Олександрівна неодноразово приїздили до Одеси на запрошення Одеського Будинку — Музею ім. М. К. Реріха. Виступи проходили в Одеському Будинку вчених, вищих навчальних закладах Одеси, Одеському Будинку-Музеї ім. М. К. Реріха. Борис Павлович завжди вів облік прочитаним лекціям та кількості людей, які їх відвідали. Цифри вражають: прочитано понад 1000 лекцій, які прослухали понад 180 тис. чоловік.

В Одесі Борисом Павловичем та Надією Олександрівною були представлені літературно-музичні слайдові програми: «Через Красу підійдете», «Художник Микола Реріх», «Казка Півночі глибока та чарівна», «Рерихі на Півночі Росії та в Фінляндії», «Провісниця Епохи Вогню — О. І. Реріх», «Індія в творчості Святослава та Миколи Реріхів», «Легенди про Шамбалу», «Русь православна», «Загадка Леонардо да Вінчі», «Життя Мікеланджело Буонаротті» та ін. Борис Павлович був автором багатьох науково-популярних відеофільмів, які присвячені діячам російської та світової культури, вихованню патріотизму у підростаючого покоління Росії. Багато фільмів народжувалися під час подорожей, наприклад, «Русь Ярославська», «Дорога до храму» та ін. Було обговорено і планувалося створення фільму про Одеський Будинок — Музеї ім. М. К. Реріха.

Потрібно особливо відзначити рідкісні людські якості Бориса Павловича Коваленко: безкорисливий Лицар Культури, Лицар дружби, Лицар всіх славних справ, за які Він брався, Лицар по відношенню до Жінки. Його не зупиняли перешкоди, труднощі доріг, тяжкості часом не підйомного вантажу, який Він цілком ніс на собі, не дозволяючи ніколи до нього доторкнутися Жінці. Він був скромний в побуті, одязі, їжі; дивно рухливий, усміхнений, привітний, доброзичливий, чуйний до людей. Мав військову виправку, струнку спину і легку ходу, які завжди були характерними рисами для людей минулого XIX століття. Борис Павлович Коваленко — багаторічний друг Одеського Будинку — Музею ім. М. К. Реріха. З моменту заснування та формування експозиції Музею він неодноразово поповнював його фонди. Так були передані Борисом Павловичем буддійські танки, мала скульптурна форма буддизму, копії картин художника М. К. Реріха, прижиттєве видання листів О. І. Реріх та рідкісних книг М. К. Реріха, архів подвижниці Реріховського руху Інни Василівни Шевальової. Потрібно відзначити, що Борис Павлович стояв біля витоків створення Музею-садиби М. К. Реріха в родовому маєтку в Ізварі.

Влітку 2006 року Борис Павлович надіслав до Одеси свою закінчену книгу «Індійське диво» з доданим листом, в якому була пропозиція про видання своєї багаторічного праці. Нами планувалося також видання ще одного його праці — «Енциклопедичного довідника по іконографії буддійського мистецтва». Безкорислива праця Бориса Коваленко на ниві культури була оцінена Музеєм-Інститутом родини Реріхів в Санкт-Петербурзі. Він став Лауреатом Міжнародної премії імені Миколи Реріха в номінації «За збереження Реріховської спадщини». Одеський Будинок-Музей ім. М. К. Реріха видав книгу «Індійське диво» — як данина Пам’яті безкорисливому другу — Борису Павловичу Коваленко.

М. К. Реріх писав: «Кожен паросток споконвічного приятельства потрібно зберігати в ім’я майбутньої співпраці. Зберігати, берегти, ростити».