1 липня 2020 р. в Українському Культурному Центрі в Державі Ізраїль, відкриється виставка постерів Катерини Білокур. Куратор виставки О. Г. Петренко, директор Одеського Будинку-Музею імені М. К. Реріха.

Виставка відкриється за адресою: Український культурний центр, вул. Ніцана 15А, Бат-Ям (Ізраїль).

Катерина Білокур народилася 24 листопада (7 грудня) 1900 року в селі Богданівка Полтавської губернії. Батько, Василь Йосипович Білокур, був заможною людиною. У віці 6-7 років Катерина навчилася читати. Дівчину не віддали в школу, щоб заощадити на одязі і взутті. Малювати почала з ранніх років, проте батьки не схвалювали це заняття і забороняли їм займатися. Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно і вугілля. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем — Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грала на сцені цього театру.

У 1922-1923 роках Катерина дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона відправилася в Миргород, маючи при собі два малюнка: копію з якоїсь картини і начерк дідівської хати з натури, виконаних вже не на полотні, а на спеціально для цього придбаному папері. У технікум Катерину не прийняли через відсутність документа про закінчення семирічки, і вона повернулася додому пішки.

Бажання малювати її не покидало і з часом вона почала відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів Калита. Батьки погодилися на участь дочки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству. У 1928 році Білокур дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішила спробувати свої сили. Але ситуація повторилася: їй знову відмовили з тієї ж причини.

Навесні 1940 року Катерина почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Пісня настільки вразила Білокур, що вона написала співачці лист, вклавши в нього малюнок калини на шматку полотна. Малюнок вразив співачку, і вона, порадившись з друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною — звернулася в Центр народної творчості. Незабаром в Полтаву надходить розпорядження — з’їздити в Богданівку, знайти Катерину Білокур, поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідав Володимир Хитько, який очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Кілька картин Білокур він показав у Полтаві художнику Матвію Донцову. У 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкрилася персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Виставка мала величезний успіх і художницю преміювали поїздкою в Москву. У супроводі Володимира Хитько вона відвідує Третьяковську галерею і Пушкінський музей.

У 1944 році Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай, який придбав у Білокур ряд картин. Саме завдяки йому Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур.

В основному Катерина Білокур малювала квіти. Крім квітів Катерина Білокур малювала пейзажі і портрети. Нерідко в одній картині поєднувала весняні та осінні — така картина малювалася з весни до осені.

У 1949 році Катерина Білокур стає членом Спілки художників України. У 1951 році вона була нагороджена орденом «Знак Пошани» і отримала звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. У 1956 році Білокур отримала звання Народного художника УРСР. У подальші роки твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках в Полтаві, Києві, Москві та інших містах. Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені в експозицію радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх побачив Пабло Пікассо, відгукнувся про Білокур так: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».

Фотографії виставки Катерини Білокур